Transmission_Diseases_2016-2

Небезпечні трансмісивні захворювання худоби в Європі, що переносяться двокрилими

На сьогодні епізоотичний стан в Європі щодо небезпечних трансмісивних захворювань худоби все ще залишається напруженим. Сприяють їхньому поширенню чимало факторів: неімунне поголів’я жуйних тварин та різновидові популяції кровосисних комах — переносників інфекції, які не контролюються на вірусоносійство.

Л. Крюкова

Блютанг продовжує «підкорювати» Європу…

Крім того, у появі та рознесенні Європою багатьох трансмісивних захворювань не останню роль відіграють так звані супутні фактори:

  • розширення торгових відносин між країнами ЄС та країнами інших континентів;
  • у деяких районах — різке збільшення популяцій диких тварин (таких як благородний олень, косуля або дикий кабан) і як наслідок — підвищення ризику передавання патогенів від худоби диким тваринам і навпаки;
  • глобальне потепління має значний вплив на розподілення та кількість переносників інфекцій;
  • у деяких районах — тенденція до надмірного розведення худоби;
  • інтенсивна селекція за продуктивними ознаками, такими як м’ясо і молоко, може призводити до підвищеної чутливості тварин до деяких членистоногих.

Внаслідок перебігу інфекції із летальним завершенням хвороби Міжнародне епізоотичне бюро (МЕБ) включило блютанг (катаральна лихоманка овець, «синій язик») до списку А — потенційно небезпечних інфекцій, що суттєво впливають на економічний розвиток будь-якої країни. Так, у Франції спалах блютангу у 2007 році завдав збитків на 1,4 млн дол., а у Нідерландах — близько 85 млн дол. У США щороку витрачають до 30 млн дол. на попередження захворювання і боротьбу із блютангом1.

У вересні 2015 року французьке міністерство сільського господарства повідомило про початок цільової вакци- нації та надало офіційні цифри щодо цього щеплення: виділено 2,2 млн вакцин проти BTV-8 замість заявлених спочатку 1,3 млн. Тоді було виявлено 37 випадків захворювання: 27 — серед ВРХ і 6 — серед овець (ці акти зафіксовано у центральних регіонах країни). Це був перший випадок виникнення блютангу серед худоби у Франції із 2012 року і перший випадок реєстрації BTV-8 із 2010 року. Наразі Франція продовжує інформувати суспільство щодо появи нових спалахів блютангу.

Так, у березні 2016 року зафіксовано 12 випадків захворювання: 11 березня — вісім випадків, 18 березня — три і один випадок — 25 березня. Фермерів Сполученого Королів ства також закликають бути пильними, оскільки шанси на поширення блютангу серед місцевої фермерської худоби дуже високі. За даними Defra (департамент міністерства Великої Британії, що опікується питаннями навколишнього середовища, продовольства і сільського господарства), до вересня цього року катаральна лихоманка може охопити до 80% поголів’я жуйних тварин у країні. Голова правління Національної спілки фермерів (NFU) Чарльз Секомбі наголосив: «Є досить переконливі докази того, що катаральна лихоманка може поширитися південною частиною Великої Британії до кінця літа, так само як вона поширилася територією Східної Англії ще у 2007 році».

Стратегія цільової вакцинації себе виправдовує?

У зв’язку з ускладненою епізоотичною ситуацією щодо блютангу в країнах Європи активно обговорюються заходи щодо попередження та ліквідації цього захворювання, особливо актуальним із-поміж яких є вакцинопрофілактика.

Так, для проведення вакцинації сприйнятливого до блютангу поголів’я обрано вакцини: Zulvac8 (Fort Dodge), BTVPUR-8 (Merial), BlUEVAC-8 (із Z Veterinaria S.A., Іспанія). Для застосування запропоновано бі- (проти BTV-1 та BTV-8 і BTV-1 та BTV-4) та полівалентні (проти BTV-10, 11 та 17 серотипів) вакцини зарубіжного виробництва (Colorado Serum Compani та Poultri Health Laboratories). Безпечніші інактивовані вакцини, якими щеплюють ВРХ у Великій Британії, Іспанії, Франції та інших країнах Європи. Разом із тим, вчені і практики досі не дійшли єдиної думки щодо того, яких тварин треба вакцинувати проти блютангу: тільки із негативною реакцією чи все стадо.

Достатнього досвіду щодо вакцино профілактики поки не накопичено, оскільки, попри напружений післявакцинальний імунітет, не виключається приховане вірусоносійство. Окрім того, імунітет у тварин виробляється тільки проти вакцинних штамів, тоді як водночас із цим може циркулювати зовсім інший серотип вірусу. Із досвіду вакцинації у країнах Євросоюзу відомо, що своєчасне щеплення не менше 80% сприйнятливого до хвороби поголів’я значно поліпшує епізоотичну ситуацію та запобігає подальшому поширенню вірусу блютангу.

Що — окрім вакцини?

Transmission_Diseases_2016-3Для уникнення загрози передавання збудника тваринам через кровосисних комах обов’язково проводять заходи, спрямовані на знищення стаціонарних ареалів мешкання комах — переносників інфекції.

  • Так, слід захищати тварин від укусів комах за допомогою репелентів, а у тваринницьких приміщеннях проводити систематичну профілактичну дезінсекцію.
  • Одним із важливих заходів попередження занесення блютангу є заборона увезення тварин, харчових продуктів тваринного походження, сперми, яйцеклітин, ембріонів із країн та регіонів, неблагополучних щодо цієї хвороби. Їхній імпорт можливий лише за відповідності вимогам санітарного кодексу щодо наземних тварин МЕБ, що підтверджується ветеринарним сертифікатом про благополуччя стада стосовно блютангу.
  • Імпортоване поголів’я обов’язково утримують на 30-добовому карантині, із дворазовим — на 7-му і 21-шу добу — серологічним контролем за ІФА на наявність специфічних антитіл і в ПЛР — на виявлення генетичного матеріалу вірусу, причому обов’язково у повторних дослідженнях.
  • Тварин-вірусоносіїв позбуваються безкровним методом та спалюють, а всіх інших — забивають на м’ясокомбінатах у кінці зміни.
  • Для профілактики хвороби в ензоотичних щодо цього захворювання країнах рекомендується скошувати траву в низинах, переводити тварин для випасання на підвищені ділянки або розміщувати худобу на ночівлю у приміщення, вільні від комарів, застосовуючи репеленти. За виникнення захворювання у регіонах ведення вівчарства забороняють проводити стрижку овець. Хворих овець мітять, ізолюють і забивають безкровним методом, решту — вакцинують.
  • Виводити тварин на пасовище дозволено лише після попередньої обробки їх засобами, що забезпечують захист тварин від укусів комах. У разі постановки стада на стійлове утримання після закінчення випасання проводять обов’язковий клінічний огляд тварин.

В Україні заходи із боротьби і профілактики цього захворювання регламентуються відповідною Інструкцією щодо профілактики та боротьби з блютангом.

Вірус Шмаленберга: небезпечна гра в «русскую рулетку»

Transmission_Diseases_2016-4
Інфікування вірусом Шмаленберга під час вагітності може призводити до викидня або народження плоду із уродженою інфекцією, недорозвитком суглобів та м’язів тощо

Вірус Шмаленберга було вперше виявлено в Німеччині 2011 року на зразках змішаної крові тварин на фермі в Шмаленбергу (Північний Рейн-Вестфалія). Вірус не контагіозний і переноситься через укуси членистоногих, а саме комарів та мокреців (Culico ides spp.). Вірус Шма ленберга у худоби проявляється суттєвим зниженням надоїв, лихоманкою і діареєю, а іноді абортами.

З листопада 2011-го по квітень 2012 року вірус було виявлено в овець, кіз і ВРХ у Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Люксембурзі, Великій Британії і Франції. Випадки виявлення вірусу у кіз та ягнят було зафіксовано також в Італії та Іспанії.

Вірус Шмаленберга переноситься мокрецями (родина Cerato pogonidae), ці крихітні мухи досягають усього лише 1–2 мм у довжину, але є важливими переносниками арбовірусу,

Transmission_Diseases_2016-2
Самка Culicoides dewulfi. Цей вид – відомий переносник вірусів блутангу і Шмаленберга (Photograph: Reginald De Deken and Maxime Madder, Institute of Tropical Medicine, Antwerp, Belgium)

нематод і найпростіших. Місця розмноження надзвичайно різноманітні: гній, компост, рослинний матеріал у стадії розкладання, такий як силос, сіно, солома, деревина, застояна вода, ряска. Вакцин проти вірусу Шмаленберга немає, зоонозний ризик вважається низьким.

Отже, вірус поширюється Європою із неймовірною швидкістю. Більшість фахівців припускають, що занесенню інфікованих комах-переносників сприяють сильні вітри. Інші не вірять, що хворобу можуть викликати занесені вітром комарі, а вважають, що ці комахи подолали так звану біологічну безпеку європейських країн в автомобілях і вантажівках. Ну а треті — повністю відкидають теорію про комах-перенос ників, посилаючись на інші, іноді найбезглуздіші, причини, починаючи від радіоактивного зараження від японської атомної станції Фукусіма і закінчуючи наслідками згодовування генетично модифікованого тваринного корму. У будь-якому разі, якою б не була правда, але «візитна картка» вірусу викликає певний (і небезпідставний) страх. Віднедавна європейські фермери констатують народження тварин із патологічними дефектами, такими як потворні голови і вкорочені кінцівки.

Статистика, опублікована департаментом Defra, показує, що в Спо лученому Королівстві хвороба уразила 254 ферми, із яких 219 вівчарських господарств і 35 — зі спеціалізацією із ВРХ. Найбільше лякає непередбачуваність цього вірусу. «Це як “русская рулетка”, — кажуть фермери. — Ніколи не знаєш, чи “дістане” вона тебе».

Парафіляріоз: коли худоба із кривавими плямами…

Патологічні зміни (показано стрілками) характеризуються набряком і зеленувато-сірим забарвленням тканин та наявністю дрібних блідих вузликів розміром до 15 мм
Патологічні зміни (показано стрілками) характеризуються набряком і зеленувато-сірим забарвленням тканин та наявністю дрібних блідих вузликів розміром до 15 мм

Головним переносником хвороби вважається Musca autumnalis (польова муха), популяція якої є численною упродовж пасовищного періоду. До того ж ці комахи здатні перелітати на значні відстані. Під час живлення ексудатом, що виділяється зі шкіри тварини, муха заковтує яйця нематод, котрі згодом линяють в організмі мухи. Мухи відкладають личинки в кон’юнктиву тварин, і після тривалої міграції через підшкірні тканини паразити досягають статевої зрілості та спарюються, що й спричинює утворення специфічного вузла у тканинах тварини. Повний життєвий цикл займає один рік. Міграція личинок є причиною силь ної за пальної реакції в організмі тварини. Якість туш забитих тварин знижується, а видалення некондиційних ді лянок із пошкодженнями внаслідок хвороби спричинює господарству досить високі економічні втрати (наприклад, у Швеції їх оцінювали приблизно на рівні 7 кг м’яса на одну тварину).

У Франції парафіляріоз реєструють на південному сході країни, і ця хвороба має тенденцію до поширення. У Швеції захворювання виникло, ймовірно, через увезення на територію країни французької худоби — тут воно швидко поширилось і стало причиною значних економічних збитків. Про цю паразитарну інвазію повідомлялось також у Нідерландах, Бельгії, Італії та Німеччині.

Хвороба виникає внаслідок розвитку і міграції нематод Parafilaria bovicola у сполучній і м’язовій тканинах ВРХ, через що захворювання ще має другу назву — «криваві плями». За декілька днів до появи в уражених тварин вузлів і кровоточивих плям спостерігають помітне порушення їхньої ходи (скоріше за все, через біль, викликаний місцевим запаленням). Після цього з’являються неболісні вузли розміром приблизно 15 мм у діаметрі (переважно на холці, лопатках, крижах та іноді на шиї). За декілька годин стає видним крихітний отвір,

звідки виділяється велика кількість серозно-геморагічного ексудату, який містить яйця

Клінічна картина «кривавих плям» у тварини. Крізь крихітні отвори виділяється велика кількість серозно-геморагічного ексудату, який містить яйця парафілярій, згодом ексудат швидко висихає
Клінічна картина «кривавих плям» у тварини. Крізь крихітні отвори виділяється велика кількість серозно-геморагічного ексудату, який містить яйця парафілярій, згодом ексудат швидко висихає

парафілярій, згодом ексудат швидко висихає. У наступні три-чотири тижні можуть з’явитися нові вузли. Ця хвороба зазвичай уражує молодих тварин і биків. Запальні реакції та пошкодження тканин часто бувають масштабними: вони характеризуються жовтуватим забарвленням підшкірних тканин та наявністю крововиливів, які слід відрізняти від травматичних пошкоджень. Пошкодження внаслідок ураження парафіляріозом спостерігають у період переважно від грудня до червня. Контролювати це захворювання можна шляхом використання макроциклічних лактонів (івермектин, дорамектин, моксидектин), проте вони діють лише на дорослих гельмінтів. Профілактичні заходи грунтуються на використанні інсектицидів для контролю розмноження мух.

 

Безноїтіоз — підступний невидимий ворог

До 90-х років минулого століття безноїтіоз ВРХ обмежувався декількома осередками в Іспанії та південній Франції. Наразі вважається вірогідним поява цього захворювання на європейських фермах. Справді, у Франції, Іспанії та Португалії хвороба поширюється досить швидко, і вже є офіційні повідомлення про декілька спалахів в Італії та Німеччині. Найімовірнішим є механічний спосіб передавання збудника (Besnoitia besnoiti — найпростіші, що належать до родини Sarcocystidae) — через укуси різних кровосисних мух (сліпнів, жигалок) або за використання неодноразових голок. Кінцевим хазяїном цього паразита вважається кішка, що поширює ооцисти у довкіллі разом із фекаліями, а проміжним — велика та дрібна рогата худоба, а також коні. Хвороба переважно спостерігається у молодих тварин віком до одного року.

Безноїтіоз на початку перебігу хвороби характеризується гострою фазою через розмноження паразита у багатьох типах клітин. Ця фаза супроводжується підвищенням температури (40…42°С), виділеннями із носа, болісною чутливістю шкіри і триває при-
близно один тиждень. Під час підгострої фази спостерігається набряк голови, підгрудка і кінцівок. Згодом у тканинах відбувається розвиток тканинних цист розміром від 2 до 4 мм у діаметрі, що містять тисячі брадизоїтів. Ці цисти є зазвичай численними і паразитують переважно на слизових оболонках носа, трахеї, піхви, а також у м’язах, шкірі та сім’яниках. Імовірно, цисти можуть залишатися життєздатними впродовж кількох років. Під час кінцевої фази перебігу безноїтіозу у тварин спостерігаються типові його ознаки: склеродермія, випадіння шерсті, погіршена рухова активність. Приблизно у 25% інфікованих тварин типові цисти розвиваються на склері та рогівці ока.

Серед диференційних діагнозів — дефіцит цинку і шкірна короста (табл. 1–3).

Високі дози сульфаніламідів ефективні під час гострої фази, однак інфіковані тварини, ймовірно, залишаються носіями інфекції до кінця свого життя. Вакцини немає. В заражених районах або країнах рекомендується вибраковувати серопозитивних тварин, а також проводити серологічний скринінг нещодавно придбаних тварин. Зоонозного значення захворювання немає.

Таблиця 1. Диференційний діагноз безноїтіозу (гострої фази) у ВРХ

ЗахворюванняЛихоманкаЧасте диханняПотовщення шкіриВиділення із носа
Безноїтіоз++++++++++++++
Злоякісна катаральна лихоманка+++++++++++++
Блютанг+++++++++
Вірусні захворювання худоби — ІРТ, РСВ, парагрип-3+++++++(+)+++
Фотосенсибілізація+(+)+(+)+++++

Таблиця 2. Клінічний диференційний діагноз безноїтіозу (підгостра фаза) у ВРХ

ЗахворюванняПотовщення і гіперемія шкіриНабряк
Безноїтіоз+++++(+)
Блютанг(+)+(+)
Анаплазмоз0+(+)
Фотосенсибілізація

(підгостра фаза)

++

Таблиця 3. Клінічний диференційний діагноз безноїтіозу (хронічна фаза) у ВРХ

ЗахворюванняГіперкератоз і шкірні складкиВипадіння шерстіСвербіж
Безноїтіоз+++++++0
Дефіцит цинку++++0
Шкірна короста++(+)++++++

 

Оставить комментарий

Лимит времени истёк. Пожалуйста, перезагрузите CAPTCHA.

Яндекс.Метрика